XII-XIII століття на Русі увійшли в історію як період феодальної роздробленості. По смерті великого князя київського Мстислава, сина Володимира Мономаха, Київська Русь розпадається на багато князівств і земель. Поза сумнівом, основною причиною розколу великої централізованої держави була відсутність у місцевих князів і бояр зацікавленості у сильній владі великого київського князя. Розвиток відокремленого землеволодіння, можливість передання землі у спадок робило їх повновладними господарями, не залежними від Києва.

У 1239 р. Батий захоплює Переяслав і Чернігів і виступає на Київ, де правив воєвода Данила Галицького - Дмитро. Восени 1240 р. починається штурм. За допомогою стінобитних машин завойовники вдерлися у Київ, але городяни продовжували мужньо боронитись. Останнім пунктом опору захисників стала Десятинна церква. Місто було пограбоване й зруйноване. За легендою, воєводі Дмитру за мужність було збережено життя. Потім здобиччю завойовників стають Кам'янець, Ізяслав, Володимир, Галич.

Виконавши роль буфера для країн Західної Європи (у татаро-монголів вже не було сил її здобувати), Русь на довгі роки опинилася під ігом. Лише Галицько-Волинському князівству формально вдалося зберегти обмежену незалежність, визнавши, втім, владу Орди. Інші ж землі втратили будь-яку самостійність. Князі змушені були визнати себе васалами Золотої Орди, з рук хана діставали право на княжіння (ярлик) і платили тяжку данину.